Образок літературний

  Насамперед вітаю Вас зі святом, що наближається, - Великоднем.
  Хочу поділитися думками про образок. Проте в дописі мова буде йти не  про мініатюрне зображення святого, а про один з малих літературних жанрів.
  Та спочатку вірш Тараса  Григоровича Шевченка, що є його  яскравим прикладом. Якраз до Великодніх свят.




***
На Великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тільки
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати купувала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати                                  — А я в попа обідала,—
Лиштву вишивала.                                          Сирітка сказала.                  

    Ще одним образком Кобзаря є вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала..."). В обох творах він досяг довершеності, мабуть, через те, що був не тільки геніальним поетом, але й геніальним художником.  Дуже вони подібні до малярських ескізів.
   Академічний словник української мови так подає значення терміну о б р а з о к: "Невеликий художній твір (перев. прозовий), побудований на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події".
   Для віршів-образків Т. Шевченка  властиві такі ознаки:
- наявність сюжету, хоча й малорозвиненого;
- оповідь від третьої особи;
- несподівана новелістична кінцівка;
- ескізне зображення персонажів окремими яскравими штрихами;
- відсутність авторської оцінки зображуваному;
- незначна кількість художніх засобів.
   Серед поетів нашого часу знайшов поезію-образок у Леоніда Талалая:

***
Кінця зимі немає.
Сиджу біля вікна.
А мама все співає,
що літечко минає
і молодість минає
й не вернеться вона.

Синіє снігом вечір.
У хаті холоднеча.
Різдво сьогодні, свято.
І я пишу до тата,
що мрію про санчата,
що зачекались ми.
— Коли ж приїдеш, тату,
з тієї Колими?

В нас козенятко біле,
таке, як я хотів,
і мама наварила
цукерок з буряків.

Хвалитися не стану,
бо це сьогодні гріх,
та вчуся непогано,
і вірш про Ярославну
я вивчив краще всіх.
Пишу про все, що знаю,
а мама підглядає
на мене з-під руки.

У грубці дотлівають
останні кізяки.

В кінці обов'язково                                                Допише і заплаче,
допише мама слово:                                              але щоб я не бачив
«Ждемо твого привіта,                                         в сльозах її лиця,
як соловейко літа».                                               задує каганця.

   Так сталося, як бачите, що  твори, поміщені в допис, про дітей. Нехай же всі наші діти будуть благословенними Богом!