Метафора, уособлення, персоніфікація... й дещо про уніфікацію літературознавчої термінології

 

  Ще Арістотель писав : "Складати хороші метафори – отже помічати подібність". Випадково якось розгорнув одночасно два підручники з української літератури для 5 класу, мимоволі порівняв у них визначення одного терміну, що називає якраз різновид  метафори.

   За О. Авраменком, персоніфікація - образний вислів, у якому ознаки людини переносяться на неживий предмет чи явище, наприклад: танцюють сніжинки, камінь спить. За Л. Коваленко, персоніфікація - це художній засіб, за допомогою якого предмет або явище зображують як живу істоту: сонечко сміється, вітер виє, душа співає. Виходить, що в першого автора цей термін означає "олюднення", в другого - "оживлення". Різниця є.
    Зацікавився, як його трактують в інших літературознавчих джерелах. По-різному. У відсотках - приблизно 70 на 30 на користь "олюднення". Крім того, в більшості випадків персоніфікацію утотожнюють з уособленням.
     Мені, наприклад, більше імпонує наступний варіант тлумачення понять метафора, уособлення, персоніфікація.
     Метафора - троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними. Метафора має три основні види. Вони називаються так: власне метафора, уособлення, персоніфікація.
    Власне метафора - перенесення властивостей неживих предметів на інші неживі предмети,на живих істот та людину: Слова повинні обпікати (М. Каменюк)
   Уособлення - перенесення властивостей живих істот, крім людини, на предмети, явища природи, поняття: Приходить жура самотня (М. Каменюк)
   Персоніфікація -  перенесення людських рис на інших живих істот, предмети, поняття: Пень соком ще ридав (М. Каменюк)
Здається, досить послідовно й логічно.
   А що ви думаєте про уніфікацію літературознавчої термінології?
   До речі, Михайло Каменюк активно використовує різні види метафор, а його авторські розгорнуті метафори яскраві та влучні: Село ледь мріє в полі, склавши руки, хустками стріх ховає рідний щем.