Лютий лютує, а весну чує, - говорить народне прислів’я. Так, вночі ще добре підморожує, але ополудні зі всіх стріх капає. Бо скоро – весна.
Усе йде, все змінюється. І в природі. І в людському житті. Загляньмо ж до нашого календаря.
Лютий радий щодня дивувати: то весняним теплом, то різдвяним морозом, то рясним снігом, то теплими краплями зі стріхи. Дивує своїми талантами весь світ і наша культурна історія. Про це в літературному щоденнику.
Скоро, мабуть, лютий у нас стане
не останнім місяцем зими, а першим весни. Бо замість снігу йдуть дощі, а
перебиратися перехожим потрібно не через високі замети, а через глибокі
струмки. Та як би там не було, життя триває. І мистецьке теж.
Напередодні Дня всіх закоханих виписав з віршів збірок "Пісні ніжного волоцюги" й "Птах безодні. 100 поезій про кохання" сучасного українського поета Михайла Каменюка вислови про любов: до Вітчизни, матері, жінки.
На початку грудня минулого року, а потім і напередодні Різдва в мережі з'явилося чимало повідомлень з різних куточків України про досить незвичайне й рідкісне явище природи - зимову веселку. І мені в нас, на Брацлавщині, разом з іншими зимовими рибалками теж довелося побачити різнобарвну дугу.