Зробити ідейно-художній аналіз одного з віршів Леоніда Талалая.
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Леонід Талалалай - поет-лірик, автор багатьох "пронизливих"(В. Герасимюк) мініатюр.
І ще дві думки Володимира Базилевського:
Леонід Талалай — за силою ліризму — з найпронизливіших українських ліриків. І — з найглибших.
Талалай із тих поетів, чиє слово абсолютно невіддільне від природи, яку він умів читати доглибинно, а не тільки у її зовнішніх виявах.
Передмістя
Чутливу тишу біля хати
збудили вдосвіта трамваї.
Сімейний соняшник вухатий
близняток на руках тримає.
А поруч яблуня в росинках
на фоні білої хатини
стоїть замислена, як жінка
перед народженням дитини.
Серпневий спокій
Серпневий спокій. Тиша над садами.
І муляє натруджене плече.
І яблуками пахнуть руки мами,
і час, мов сік із яблука, тече.
І все тече: і річка, і дорога,
і голос твій в бездонну далину.
І в серце закрадається тривога,
яку лише по осені збагну.
Ти майже поруч
Ти майже поруч, майже поруч,
та, відчуваючи межу,
немов тримаючись за поручень,
услід за поїздом біжу.
Але, страждаючи, не кличу,
і та надія, що була,
неначе посмішка — з обличчя,
неначе крапелька — з весла.
На березі
А сонце виспалось на сіні
і на пологий берег правий
вербові тіні, наче сіті,
сушити витягло на трави.
Зажолудився дуб зелений,
коріння миючи тужаве,
де човен, ніби кіт учений,
ланцем видзвонює іржавим.
Кінець серпня
В росі запилений спориш,
сміється мати на городі,
і відчувається гостріш
чекання осені в природі.
В Дінці ранковому блакить,
і тихе небо з голубами,
і тінь березова тремтить,
як радість на обличчі в мами.
Ярами тумани плинуть
Ярами тумани плинуть,
і плине в туман калина,
і плине в туман дорога,
і плине кохана в спогад...
Палають дубові крони,
і щось у мені холоне,
як у вогні осіннім
гнізда пташині.
Приморозок
І пожовтіли, і пожухли,
і позгорталися листки,
де одігралися у жмурки
і постаріли огірки.
І стало тихо, зовсім тихо,
і стежка стоптана сира.
Капуста приморозком диха —
аж серце в грудях завмира.
Солов'ї
В Дніпрі відбилися світи,
круті зелені кручі.
І засвітилися мости
святково, як обручки.
І знову у душі моїй,
що встигла відродиться,
співають юно солов'ї,
яким уже за тридцять.
Течія
На тихім березі стояв.
Луна котилася у спогад,
і відбивала течія
безодню неба голубого.
Світилось сонце в глибині,
і пропливала хмара синя,
і ворушилося на дні
покрите зеленню каміння.
Ліс
Осіння виставка мозаїк.
Порожні погляди сови.
Уже ночами примерзає
Кленове листя до трави.
Вогонь калини життєдайний.
Хвилюють звуки і сліди,
І ліс настільки незвичайний,
Що в нього входиш назавжди.
Безсмертники
Розтала в сірім синь,
І вимерзла дорога,
У небі тільки тінь
Від сонця золотого.
Кружляє білий пух,
І зустрічають зиму
Безсмертники в степу
З розкритими очима
***
Розгорілись гілки осокора
І пеньок, що вдалось поколоть.
Тихий дим підіймається вгору
І покинуту згадує плоть.
І, здається, загублена крона
Воскресає з вогню молода,
І кружляє інад нею ворона,
І свого не знаходить гнізда.
Вітер
То затанцює на роздоллі,
То сумовито заспіва,
То розтривоженій тополі
Останнє листя обрива.
То, невдоволений собою
І вересневим вітражем,
Траву байдужою рукою
Погладить, як дитя чуже
***
Палахкотить коротка осінь,
Відходити не поспіша.
Як добре, що не все збулося,
Не переситилась душа.
Що по-дитячому сьогодні
Кричиш на березі крутім
І озивається безодня
До тебе голосом твоїм.
нече не нашел
ВідповістиВидалити