Як творять письменники

  3 березня – Всесвітній день письменника. Можна сказати, професійне свято тих, хто творить красне письменство. Як же відбувається цей процес творення?

    Коротко розповім про те, як працювали  над словом Микола Вінграновський та Леонід Талалай і працює (дай, Боже, йому довгих років)  - Валерій Шевчук.
   Микола Вінграновський зізнавався: "Пишу я повільно. І повільно не через те, що не поспішаю, а через те, що вже написане - переписую. Я спостеріг, що в мене вже виробилась і норма - кожну сторінку я переписую від п'яти до семи разів. Буває, на сьомий раз від сторінки лишається мало, а то й нічого не лишається".
    Перед тим, як писати,  митець довго ніби готував себе до роботи. "Сідав до столу аж тоді, коли не сісти вже не міг,- згадує дружина Олександра Білинкевич.- У роботі були паузи, перепочинки і не завжди короткі. А що визріває готовність сісти до столу, вгадувалося по тому, як ходив по хаті, як довго дивився у вікно, як голився-мився, як знову ходив по хаті й навколо столу, щоб нарешті сказати мені: «Ти що, не бачиш, що я підкрадаюся до столу». Взявшись нарешті до роботи, багато часу витрачав на написання першої сторінки, а то й першого речення. Але це все стосувалося речей прозових.
   Бо в поезіях слова в Миколи Вінграновського в'язалися на рівні підсвідомого. Сам митець відзначав, що ніколи не вимучував вірші, що вони до нього приходили, як добрі друзі.
   Добрим другом Миколі Вінграновському був  Леонід Талалай. Перша дружина  поета Раїса Харитонова згадувала, як починався майже кожен його творчий ранок на дачі: "Проковтне мовчки зварене загодя ще увечері яйце , чайник чаїща заварить і – ні тобі здрастуй, ні тобі прощай – до третьої дня. Ти до нього, а він набурмоситься і – цигарку за цигаркою, нікого не чує, не бачить. А вже з третьої – лагідний, привітний".  Але перед цим обов'язково у своєму кабіненіті наведе лад.
   В іншому місці своїх спогадів  про поета вона зазначала й таке: "Інколи він так заводиться, що й до ранку не може вибратись із лабіринту думок. Лежить, лежить, а тоді – за цигарку й – у коридор. Чую – уже шарудить, шарудить олівцем на папері..."
   Валерій Шевчук працює в  кабінеті, який іронічно називає «келією».  У ньому скрізь книги: від підлоги до стелі. Вільний простір від книг – стілець, канапа та прохід до дверей. Пише митець лише ручкою, а редагує уже за допомогою комп'ютера.
   Якраз у книзі цікавих фактів Валерія Шевчука "З вершин та  низин" можна прочитати зокрема й про те, як творили українські письменники-класики.