Автологія як художній засіб у поетичному творі

     Садок вишневий коло хати,
     Хрущі над вишнями гудуть,
     Плугатарі з плугами йдуть,
     Співають ідучи дівчата,
     А матері вечерять ждуть.
   Ці рядки з вірша Т. Г. Шевченка  про весняний настрій селянської душі - приклад такого художнього засобу, як автологія.

   Автологія (грецьк. autds - сам і logos — слово) - вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів ("Літературознавчий словник-довідник", 1997). Далі у виданні називається увесь вірш "Садок вишневий коло хати..." автологічним. На що відомий журналіст і літературознавець Б. В. Леськів зазначав: "У поезії "Садок вишневии коло хати..." ми бачимо три епітети, (один символічного арактеру), метонімію (рівної якій за багатством, глибиною змісту, силою вираження я не знаходив у нашій поезії!), метафору, синекдоху..." Багато це чи мало, щоб не вважати твір класичним прикладом автології, - не знаю.
   Мого улюбленого Леоніда Талалая автори  словника-довідника називають серед тих, кому вживання слів в прямому значенні найбільш притаманне, але  для прикладу пропонують твір, у якому все ж чимало тропів. Мені, здається, вдалося відшукати в поезії Л. Талалая "Осіннє багаття" справді автологічні рядки:
    Поклавши милицю свою,
    Димить цигаркою Корецький.
    В минулім - гвардії сержант.
    В бою за Київ втратив ногу.
    Сюди щоліта приїжджа
    До побратимами фронтового.
   Звичайно, коли ми хочемо розповісти про автологію учням, приклади потрібно підбирати якраз такі, де б слів з переносним значенням було  найменше.
   А всім Вам, шановні читачі блогу, - якнайбільше щастя, весняного настрою і віршів, з автологією й без!