Письменники-рибалки

 

                       Вже недалеко до світанку,
                       Димить підгорнута зола.
                       З густих кущів очеретянка
                       Тоненький голос подала.
                       Комар підтягую струну,
                       І неквапливо річка плине,
                       І весла шльопають луну,
                       Як непосидливу дитину.

Так про вогнище, що догоряє при березі, про весла, що сповіщають народження нового дня, міг написати тільки той, хто це бачив. І не тільки очима, але й серцем. Мова про рибалок, бо кожен рибалка - в душі поет. Та не кожен поет - рибалка.   Нині про тих поетів  (і не тільки) , у кого улюбленим місцем відпочинку були річка чи озеро. Про письменників-рибалок.
   З ранку до вечора любив ловити рибу Іван Франко. Найчастіше рибалив на Янівському озері, що за 20 кілометрів від Львова. Іван Якович умів плести сітки, навчив цього ремесла і своїх синів.
  Поетом рибальства, як і полювання, великим природолюбом, звичайно, в українській літературі залишиться ще надовго Остап Вишня.
   Завзятим рибалкую був Максим Рильський. У поета навіть є цикл "Рибальські сонети" .  Проте, як переповідає у своїх спогадах О. Ющенко, Максим Тадейович зауважував: "Дуже добре ловити рибу, коли рибалки, з якими випало побути разом, говорять не тільки про неї!"
   Ще з дитинства риболовлею захоплювався Василь Земляк. Його брат І. Вацик згадував: "Василь дуже вправно ловив рибу на вудочки, знав потаємні секрети наживки й добре визначав місця, де риба йшла на приманку".
   Своєрідно рибалив Микола Вінграновський. Довго збирався в дорогу, ретельно вибирав місце для намету, але ніколи в ньому не спав. " Сам Микола спав чи лежав під деревом на вивернутому кожусі,- розповідала його дружина Олександра Білинкевич. - Лежав і командував: кому нести воду на юшку, кому збирати хмиз, а кому закидати вудки".
  А ось ще одні спогади про Вінграновського-рибалку: "Ми з ним добрі друзі були, часто разом рибалили. Я починаю намети ставити, вогнище розводити. А Микола – аристократ, до такої роботи не принижувався. У нього пальця одного не було, то він ні вузла зав'язати добре не міг, ні дров нарубати. Просить: зроби мені вудку, вчепи мені черв'яка. Рибалка був нікудишній. Сяде на березі й розглядає квіти, а на поплавок не дивиться".
  Належать ці спогади поету і рибалці Леоніду Талалаю. Якраз його рядки з вірша "Осіннє багаття" - на початку допису. Останні роки життя поет жив на дачі біля озера, багато рибалив. "Він умів будувати вимости для риболовлі на відстані кількох метрів від берега, навіть не заходячи у воду!" -  дивувалася його  друга дружина Тетяна Винник. А ще зазначала, що Леонід Миколайович неперевершено смажив і в’ялив рибу, що за дві години міг зловити 10 кг і що ще мріяв порибалити з сином.
  Мрії, мрії... Не завжди вони збуваються. А тим більше такі, як у Максима Рильського: "Я б хотів у тиші над вудками своє життя непроданим донести". Хоча?..